Homo Sapiens · Людина Розумна
An Ecological Parable of Homo Sapiens.
Хроніка цивілізаційної втоми.
EN · “Homo Sapiens” is a poetic reflection on human-centered “progress” that slowly disconnects humanity from life, nature, and inner balance. Written in 2018, the poem reads today as an early warning about ecological blindness, accelerated consumption, and the hidden cost of “constant growth”.
It is not a poem about apocalypse — but about the fragile moment before irreversibility.
UA · «Людина Розумна» — поетичне осмислення “прогресу”, який поступово відриває людину від життя, природи й самої себе. Написаний ще у 2018 році, цей вірш звучить як раннє попередження про цивілізаційну втому, екологічну сліпоту та ціну, яку ми платимо за нерозсудливе споживання і нескінченне “ще”.
Це текст не про кінець світу — а про момент, коли його ще можна не втратити.
Формувалася, розвивалася.
А коли з’явилась Людина Розумна,
Зажурилась Земля, заридалася.
Ясна річ: люди – над усіма!
Принаймі, так нам завжди вважається.
Тільки те, що по-нашому є “прогрес” –
Грубим словом воно називається…
От питання: навіщо міняти чохол
Кільканадцять разів для смартфона?
Або нащо назбирувать вдома хлам,
Від якого одна лиш втома?
Ну якби ж то нам весь цей мотлох і хлам
Легко-просто аж так давався!
Але вельми складний “хламування” процес –
Не один із нас розпластався!
Зранку птахи летять свою пісню співать,
Квіти сонце казково стрічають,
А Людина Розумна крихтить і пихтить,
Бо робота на неї чекає…
Бо охота в нас є заробити грошей
На якогось сміття кубометри.
І питання гризе: де це все розмістить?
Тож працюєм над збільшенням метрів!
У режимі торнадо проходить життя,
Круговертом воно завертає.
Але шкода: проходить воно без пуття,
Мало щастя нам з того лишає…
Стрімко нашій планеті коротимо дні,
Варим-шкварим, димарим і коптимо.
“Наробили” ми більше, аніж таргани,
Аніж мухи і гади болотнії.
Ніби ж всі розуміють, що коять не те,
Знають всі про жахи в екології…
Але важко, ох важко спинити себе,
Так “прогресом” ми всеохоплені.
Дорогою ціною дається воно,
Платим сном і пошарпаною гармонією,
Островами-морями, що кануть на дно,
Нерозквіченою магнолією…
Тож моторчик гуде, люд на працю іде,
Та чомусь ми завжди забуваємо:
Щосекунди на нашій планеті життя
В когось “людський прогрес” віднімає..
Нащо нам сніговик, нащо сани і сніг,
Нащо білий підсніжник, навіщо?
Може, нам не потрібен сосновий ліс?
Смог над містом дорожчий, звісно!
Голова кипить, люд на працю спішить,
Матюкається і стогне.
Та що швидше й нестямніше люд біжить,
То тим швидше себе він гробить.
Жила планета мільярди років –
Формувалася, розвивалася.
А коли з’явилась Людина Розумна,
Зажурилась Земля, заридалася…
Алла Мосієвич
26 лютого 2018р.
___
Insight, 2017
painting · живопис
This website presents an archival selection of my early works ( 2016–2018 ). The bilingual format ( English & Ukrainian ) reflects my artistic voice and international dialogue. Later visual, poetic, and multimedia works can be explored through my social media ( see Contacts ).